УДК347.965(479)

Лотоцький Михайло Васильович

старший викладач

 кафедри кримінального права і процесу

Івано-Франківського університету права

 імені Короля Данила Галицького

РОЛЬ І МІСЦЕ АДВОКАТА У ПРОГНОЗУВАННІ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ ОСІБ, ЗАКОННІ ІНТЕРЕСИ ЯКИХ ВІН ПРЕДСТАВЛЯЄ

В статті мова ведеться про функціональне призначення адвоката у процесі прогнозування злочинної поведінки осіб, законні інтереси яких він представляє, як одного із засобів управління діяльністю по запобіганню злочинам.

Ключові слова: адвокатура; запобігання злочинам; прогнозування злочинної діяльності; методи кримінологічного прогнозування.

Постановка проблеми. Як показує практика, в процесі вивчення особи здійснюється прогнозування індивідуальної злочинної поведінки, тобто індивідуальне прогнозування [11, с. 388]. Сутність та особливість цієї діяльності, як прийшов до висновку А.П. Закалюк, полягає у тому, що таке наукове передбачення, яке ґрунтується на конкретній теорії із застосуванням наукових методів відображає обґрунтовані закономірності та зв'язки об'єкта прогнозу, має своїм результатом прикладний висновок (оцінку) [8, с. 390-391]. При цьому в науковій літературі у більшій мірі мова ведеться про процес прогнозування, як про діяльність спеціалізованих суб'єктів запобігання злочинам. Проте, виходячи зі стану криміногенної обстановки та рівня рецидивної злочинності в Україні [3], цілком очевидною є постановка завдання щодо залучення до зазначеної діяльності й інших суб'єктів профілактики злочинів, зокрема адвокатури.

Аналіз стану досліджень. Проблемам прогнозування злочинної поведінки осіб приділяється значна увага, що є наслідком видання  підручників, навчальних посібників, монографій тощо). Серед основних праць слід виділити роботи Г.А. Аванесова, І.В. Бестужева-Лади, С.В. Бородіна, С.Є. Віцина, В.В. Голіни, І.М. Даньшина, А.І. Долгової, О.М. Джужи, А.П. Закалюка, B.C. Зеленецького, Ы.Ф. Кузнєцової, P.M. Міньковського, В.І. Шакуна та ін.

Разом з тим, питання ролі та місця адвокатури у прогнозуванні злочинної поведінки осіб, законні інтереси яких вона представляє, у наукових працях є недостатньо досліджені, і не знайшли окремого наукового обґрунтування.

Постановка завдання. Дослідити з врахуванням вище викладеного завдання даної статті роль та місце адвоката у прогнозуванні злочинної поведінки осіб, законні інтереси яких він представляє, і на підставі цього сформулювати рекомендації  до законодавства,  з метою підвищення рівня участі адвокатів в індивідуальному запобіганні злочинам.

Виклад основних положень. Слід погодитись з В.В.Голіною, що злочинність, як кримінальна діяльність, складна для розуміння, а головне -    сприйняття злочинності як суспільного явища, про яке багато хто (і вчені, і політики, і практики) розмірковує досить поверхово, що тягне за собою множину дилетантських суджень і прийняття на цьому ґрунті неправильних або завідомо невиконуваних рішень [12, с. 327]. У такій ситуації, без сумніву, досить важливо вміти професійно грамотно прогнозувати злочинну поведінку окремо взятих осіб на індивідуальному рівні. Це завдання, на переконання А.І. Долгової і варто з цим погодитись, є надто складним і вирішується на підставі оцінки всієї сукупності внутрішніх і зовнішніх факторів [13, с. 388].

Проте кримінологічне вивчення злочинності має практичне значення лише тоді, коли воно є підґрунтям для подальших дій, пов'язаних із впливом на дане явище з метою його обмеження. Саме у цьому і полягає зміст кримінологічного прогнозу, тобто головне призначення даного процесу підвищити ступінь наукового обґрунтування планів, програм та інших рішень, що приймаються у сфері боротьби зі злочинністю [6, с. 54].

Як показує практика, традиційно зазначеною діяльністю займаються спеціалізовані суб'єкти запобігання злочинам, зокрема правоохоронні органи. У той самий час, як небезпідставно зауважив В.І. Борисов, досягнення необхідного для суспільства стану безпеки від злочинних посягань можливе лише шляхом широкого й комплексного поєднання заходів боротьби зі злочинністю: організаційно-правових і адміністративно-управлінських (як прояв державної волі); соціально-економічних, культурологічних та природно-людських (як розвиток суспільства та людини); спеціально-законодавчих, методологічно-правових і кримінологічних як взагалі, так і з певними її видами [4, с. 312].

При такому підході важливо до процесів криміналістичного прогнозування залучати можливості й інших, неспеціалізоваиих суб'єктів запобігання злочинам, зокрема адвокатуру. Але на цьому шляху є декілька суттєвих перешкод, а саме:

- по-перше, адвокати та їх об'єднання не зобов'язані згідно чинного законодавства України проводити як загальносоціальне, так й індивідуальне запобігання злочинам - це не випливає з їх правового статусу(Закон України «Про адвокатуру») [15], ст. ст. 23, 44-48 Кримінально-процесуального кодексу (далі    КПК) України [14], ін.;

- по-друге, виходячи зі змісту принципу конфіденційності (ст. 4 Закону України «Про адвокатуру») та з предмету адвокатської таємниці (ст. 9 цього Закону), адвокати не вправі, без дозволу особи, законні інтереси яких вони представляють, розголошувати відомості, отримані у ході здійснення своїх професійних обов'язків;

- по-третє, законом передбачена не тільки спеціальна процедура притягнення адвоката до кримінальної відповідальності (ст. 10 Закону України «Про адвокатуру»), але й гарантії не застосування даної форми юридичної відповідальності, у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом, тобто, як вірно зробив висновок С.Я. Фурса, така відповідальність можлива лише у виняткових випадках [2, с. 136].

Проте це не означає, що адвокати не вправі займатись кримінологічним прогнозуванням злочинної поведінки тих осіб, законні інтереси яких вони представляють у кримінальному судочинстві та у ході виконання покарань, так як це, з одного боку, обумовлено необхідністю надання кваліфікованої юридичної допомоги для тих чи інших учасників кримінального пронесу (підозрюваних, обвинувачених, підсудних і засудженім або для потерпілих від злочину), а, з іншого боку, викликано потребами захисту цих осіб від незаконних дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду та інших осіб (наприклад, розправи з боку потерпілих від злочину і, навпаки). Зокрема, як зазначено у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02.07.04 р. №3 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж [17,с. 271].

Крім цього, можливості адвоката у здійсненні кримінологічного прогнозування індивідуальної злочинної поведінки зазначених категорій осіб витікають з передбачених у Законі України «Про адвокатуру» організаційних форм (ст. 4) та видів (ст. 5) їх діяльності. Одним із дієвих засобів при цьому виступає збирання  інформації адвокатом   у   зв'язку   з   виконанням   своїх   повноважень   у

кримінальній справі. При цьому, як зробив висновок В.М. Тертишник, адвокат не повинен ідентифікуватись з клієнтами та їхніми справами [19, с.209].

Інформація у справі ось що, на переконання ряду науковців (В.Є. Біляневич, Н.В. Кушакова, С.В. Щербак та ін. ), найбільше повинно цікавити адвоката, якщо він хоче справді допомогти: юрист-теоретик нагадує комп'ютерну програму, що бездоганно видає результат із найскладніших обрахунків. Та коли у цю програму закласти неправдиві дані - результат також буде спотвореним [2, с.199].

Виходячи зі змісту ст.6 Закону України «Про адвокатуру», збір інформації по справі адвокат може здійснювати шляхом:

1) опитування громадян;

2)       консультування у фахівців (експертів, спеціалістів);

3)       вивчення документів.

Кожна із цих форм збирання інформації є складовою процесу кримінологічного прогнозування, яку здійснює адвокат. Зокрема, опитування громадян (клієнтів) полягає у проведенні з ними бесіди, метою якої є отримання відомостей, що мають значення для вирішення проблем останніх. В науці таку інформацію поділяють на:

-    предметну;

-    додатково-предметну;

-     непредметну [ 1, с. 600-601].

Предметна інформація безпосередньо окреслює коло важливих юридичних фактів, які мають значення для справи, у т.ч. для процесу прогнозування індивідуальної поведінки учасників кримінального судочинства.

Додатково-предметна інформація хоча і не входить у предмет опитування, проте дає змогу належним чином оцінити достовірність отриманої предметної інформації, а також є джерелом відомостей про самого клієнта.

Непредметна інформація не має відношення до справи, а відтак і жодної цінності.

При цьому, як зауважив В.Д. Малков, для того, щоб досягти мети та реалізувати завдання індивідуального прогнозування поведінки осіб, законні інтереси яких представляє   адвокат,   слід   його   висновки,   по-перше,   робити   на   достовірній

інформації (знаннях); по-друге, виключити недовіру до об'єкта інформації; по-третє, правильно застосовувати конкретні методи (методики) прогнозування [12, с. 220].

Консультування у фахівців також є досить ефективним засобом збору інформації, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки, та ін. Зокрема, отриманий у порядку правильного консультування висновок фахівця, що має доказове значення документа, є важливим для визначення подальших дій адвоката, як у зборі інформації у справі та з'ясування всіх її обставин, так і при застосуванні відповідних методів прогнозування подальших дій і наслідків. Разом з тим, як вірно вважає В.М. Тертишник, такий процес має бути добре контрольованим на всіх стадіях, перевіреним та добре вивченим. В усякому разі мають бути відомі механізми формування тих чи інших висновків або інформаційних результатів, досліджені всі варіанти дії використаного методу залежно від різних змінюваних умов його застосування [19, с. 314-315].

Важко уявити собі збір інформації у справі, у якому не використовувалися б документальні джерела. Тим більше, що за інформативністю аналіз документів не лише не поступається двом іншим зазначеним шляхам збору відомостей, але й в окремих випадках, відіграє визначальне значення по справі та в процесі прогнозування.

В науці класифікація документів здійснена по таких критеріях:

а)  за способом фіксування інформації розрізняють: письмові (рукописні чи
друковані) документи та записи на кіно- або фотоплівці, на магнітній стрічці, т. ін.;

б)  за ступенем персоніфікації документи поділяють па персоніфіковані та не
персоніфіковані;

в)   залежно від статусу документального джерела виділяють документи
офіційні та неофіційні;

г) за джерелом інформації документи поділяють на первинні та вторинні [2, с.
221-222].

Зазначену класифікацію варто застосовувати й адвокатам при здійсненні індивідуального   прогнозування   поведінки   осіб,   законні   інтереси   яких   вони

представляють, виходячи при цьому з того, що, як зазначено в ст. 83 КПК України, документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи.

Таким чином під прогнозуванням індивідуальної поведінки осіб, адвокатом, законні інтереси яких він представляє, слід розуміти добровільну діяльність адвоката, що здійснюється у межах закону та з метою найбільш ефективного захисту прав клієнтів, і спрямована на діагностування у формі передбачення майбутнього криміногенного стану цих осіб, їх намірів та установок і в кінцевому результаті на запобігання вчинення злочинів як щодо них, гак і з їх участю.

Отже, системо утворюючими ознаками даного поняття є:

а)   прогнозування є добровільною діяльністю адвоката, що витікає з його
правового статусу та відповідного принципу діяльності адвокатури (ст. 4 Закону
України «Про адвокатуру»);

б) зазначена діяльність здійснюється у межах закону.

Зміст даного елементу визначений у ст. 32 Конституції України, у якій зазначено, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом [10]. Крім цього, право на таку діяльність закріплено в ст. 6 Закону України «Про адвокатуру», ст. 48 КПК «Збирання та подання доказів».    

в) мета прогнозування обумовлена завданнями адвокатури, що визначені в ст. 1
Закону України «Про адвокатуру»;

г)  ця діяльність здійснюється шляхом діагностування особи, законні інтереси
якої представляє адвокат, тобто у формі вивчення його зовнішніх і внутрішніх
характеристик, а також вивчення середовища, в якому вона функціонувала, та
ситуації, що склалась у ході здійснення кримінального судочинства і відбування
покарання;

д) одним з основних завдань прогнозування є передбачення майбутньої поведінки осіб, законні інтереси яких захищає адвокат, а також запобігання вчинення ними або щодо них злочинів.

При цьому, як показує практика, передбачення здійснюється на трьох рівнях, а саме - це:

- прогнозування, що здійснюється на буденному рівні на основі знання знакових подій (явищ) та інтуїтивних здібностей особи (у даному випадку клієнтів адвоката);

- прогнозування, яке ґрунтується на наукових засобах, як правило, кількісних параметрах, закономірностях їхньої зміни, що відображають об'єктивні тенденції нинішнього та майбутнього стану об'єкта передбачення;

- планування, яке поряд із прогнозуванням зміни об'єкта прогнозування передбачає діяльність, яку слід згідно з цими змінами здійснити тепер і в майбутньому [8, с. 390].

Висновки

Враховуючи, що на практиці до зазначеної діяльності в основному залучені лише державні органи, у першу чергу правоохоронні, та з мстою підвищення рівня участі адвокатів в індивідуальному запобіганні злочинам, варто здійснити наступні заходи:

1.  У  Комплексній програмі профілактики правопорушень [9]
визначити спеціальний розділ «Участь громадськості у плануванні, експертизі та

розробці нормативно-правових актів з питань запобігання злочинам», що дасть можливість адвокатурі стати активним суб'єктом даної діяльності та забезпечить формування і реалізацію відповідних строкових програм протидії злочинності в Україні.

2.   Доповнити ст. 6 Закону України «Про адвокатуру» правом адвокатури на
проведення експертиз проектів нормативно-правових актів, які стосуються їх
діяльності, що є одним із елементів індивідуального прогнозування злочинності.

На зміні змісту, видів і суб'єктів прогнозування індивідуальної злочинної поведінки наполягають і науковці і [19, с. 116],

Список використаних джерел (посилань):

1. Аверьянова Т.В., Белкин Р.С, Корухов Ю.Г., Россинская Е.Р.
Криминалистика: Учебник для вузов/Под ред. Р.С. Белкина. - М.: Издательская
группа НОРМА - ИНФРА.М, 1999.  -  990с.

2.       Адвокатура України: Навчальний посібник: У 2 кн. / За ред. С.Я. Фурси. К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. -Кн. 1.  -  940с.

3.        Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008р . // Вісник Верховного Суду України. - 2009.    № 5 (105). - С 19-34.

4.       Борисов В.І.  Державна політика у сфері  боротьби зі злочинністю та її напрямки // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. -X. : Нац. юрид. акад. України, 2009. - Вип. 100. - С 305-312.

5.        Голина В.В. Преступность: многообразие понятий и предметная сущность явления//Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. -X.: Нац. юрид. акад. України, 2009.  -Вин. 100. - С. 324-336.

6.       Давыденко Л.М., Бандурка А.А. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы: Монография. - X. : Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2005. - 302с.

7. Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та
реалізації державної політики: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня
2004р. №1378 // Зб. поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та
судової практики. - 2004. - №42. - С 24-29.

8. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У З кн. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки.  -  424с.

9. Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007-2009 роки:
Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006р. // Офіційний
вісник України. - 2006.  –  №51. - Ст.318.

10.                   Конституція України. - X.: Веста: Вид-во «Ранок», 2007. - 64с.

11. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под общ. ред.
А.И. Долговой. - М. : Издательская группа ИНФРЛ. М - НОРМА, 1997.  -  784с.

12.                    Криминология: Учебник/Под ред. В.Д. Малкова. М.: ЗАО Юстицинформ, 2004. - 528с.

13. Криминология: Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. А.И. Долговой. - М. : Издательская группа ИНФРЛ.М - НОРМА, 2009.  -  944с.

14.                   Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Велес, 2007. - 168с.

15.                   Про адвокатуру: Закон України від 19.12.92 // Відомості Верховної Ради України.    1993.    №9.  -  Ст. 62.

16. Про забезпечення умов для більш широкої участі громадськості у
формуванні та реалізації державної політики: Указ Президента України від 31 липня 2004р. №854/2004 // Зб. поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. - 2004. - №24. -С. 16-20.

17.          Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих   від   злочинів:   Постанова   Пленуму   Верховного   Суду   України   в  кримінальних справах від 02.07.2004 р. №3. За заг. ред. В.Т. Маляренка; Упоряд. П.П. Пилипчук. - К. : Юрінком Іптер, 2007.  -  С 271-280.

18. Стоматов Е.Г. Особливості прогнозування індивідуальної злочинної
поведінки засуджених членів негативної спрямованості в місцях позбавлення волі
// Держава та регіони: Науково-виробничий журнал. Серія: Право. - 2009. - №4. - С.
112-120.

19.  Тертипіник    В.М.    Науково-практичний    коментар    до    Кримінальио-процесуального кодексу України. -   10-те вид., доп. і перероблене - К. : Видавничий дім «Юридична книга», 2008. - 992с.